.2

запали Ви мені в душу, чуваче
взагалі вже
і не треба носом об моє плече тертися 
дайте краще я

* * *

Почему два великих поэта,
проповедники вечной любви,
не мигают, как два пистолета?
Рифмы дружат, а люди — увы...

Почему два великих народа
холодеют на грани войны,
под непрочным шатром кислорода?
Люди дружат, а страны — увы...

Две страны, две ладони тяжелые,
предназначенные любви,
охватившие в ужасе голову
черт-те что натворившей Земли!

 
1977

Андрей Вознесенский. Не отрекусь.
Избранная лирика.
Минск, "БелАДИ", 1996.

як його цей

і ти спитаєш мене, мовляв, нащо я це роблю
і я скажу, що не знаю
бо дійсно не знаю цього
я лише поверну голову вбік, до війна, і, стуливши очі, скажу тобі:
- чуєш? то гримить революція
ти безсумнівно підеш, бо я не розмовлятиму з тобою про те, що ти хочеш
ти безсумнівно підеш, щоб лащитись до когось іншого
може, навіть перед моїм вікном
ти безсумнівно підеш, зробивши винним мене
але ж я вірю, що ти чуєш
ти чуєш, як гримить революція

/

привет
мы будем счастливы теперь
и навсегда