убитый день

встаешь поздно - считаешь себя какашкой, стараешься сделать все как можно быстрее
встаешь рано - чувствуешь себя слишком самоуверенным с багажом времени, не делаешь ничего
итог сам напрашивается
за сегодня я слушала, если уж так считать, три песни. а переслушала их раз 100

пела и плясала, может быть, по делу, может, из-за славы, пела и плясала 
и этот праздник будет длиться до момента, когда взрыв ядерной любви снесет все континенты..
в нас є тільки ми - озимі...


а мотыльки не кусаются, нет?
пора выключать свет

вспоминаю субботу. ну на меня смотрела и улыбалась, на меня же, нет? я была в очках, и улыбки усиливались ответной реакцией
я еще никогда не бежала за человеком, чтобі сказать, как он прекрасен и обнять 
потому что первое желание - наилучшее 

и уже ничего не страшно. Вы нас охраняете, мы Вас - храним

звертання виділяємо комами

якщо рудий Ананас ще читає мій блог, то я радію, а ти напиши мені смайлика

 

ретроспектива

як добре нічого не чути
як добре нічого не бачити
як добре нічого не знати
тоді хто ти, якщо твоя думка плоскіша за мене?

не роздивляйся в мені квітку. я не хочу зів*янути на твоєму підвіконні чи зсухнути між сторінками старої, як смерть, книги

не дивися на мене "цим шляхом"
як перекладають незнаючі 
не дивися із глибин моєї пам*яті, із такої маленької колекції спогадів, із тієї тонкої паперової папки, яку я відкриваю щоночі

не торкайся моєї шкіри, так що в мене починають палати вуха, і я посміхаюся своєю жахливою залізною посмішкою

прийди до мене, прийди до мене, прийди до мене
щоб я, ображений, тебе поцілував

тс

вакуум
тишина
я лежу на голом диване и почти счастлива

хочу достать свою душу и выжать, как тряпку 
становитесь

душно в кімнаті, холодна застигла

я видалю з телефону всі твої смс, бо хтось знайте та засміє, що любила тебе, що втратила, що не змогла втримати
я заховаю всі твої фото, бо хтось знайде та казатиме, як така людина, як ти, змогла покохати таку, як я
я знищу всі твої вірші, всі листи, бо хтось знайде та здивується, як таке можна було писати мені
я віддам твій светр сусідському хлопцю, бо хтось знайде та посміхатиметься, мовляв, як це можна було в мене лишити, як це можна було бути вночі зі мною
удвох
я викину твої цигарки, бо хтось знайде та зрозуміє, що була не одна, що подавала тобі попільничку 
я заховаю твої капці, бо хтось знайде, взує та засміється, нащо мені такі великі, чи то чиїсь, кого вже тут нема

я заховаю твій образ, твій голос, твій доторк, твій запах в свою душу, серце, пам'ять
там вже ніхто не знайде